До управління пенсійними активами потрібно застосовувати особливі підходи

Ярослав Павлович Савченко - управління активами недержавних пенсійних фондів ставить перед компаніями з управління активами нові завдання та вимоги, з якими вони не зіштовхувалися раніше, під час управління активами інвестиційних фондів.

Принциповою відмінністю у підходах до управління активами НПФ і ІСІ є мета управління, і породжена вона людським фактором. Людина, яка робить внески до недержавного пенсійного фонду, має зовсім інші цілі, ніж той, хто несе свої гроші до інвестиційного фонду. Мета учасника НПФ – насамперед надійно зберегти свої накопичення, захистити їх від знецінення та інфляції і тим самим забезпечити собі гідну пенсію в майбутньому. Натомість та особа, яка несе гроші до інвестиційного фонду, передусім бажає заробити якомога більше за короткий строк, вона готова йти на ризик можливої втрати грошей.
Ці відмінності ставлять більші вимоги до КУА, яка управляє пенсійними активами, стосовно надійності та збереження активів. Для виконання цих вимог сьогодні недостатньо мати у штаті директора та бухгалтера: трейдерські підходи до управління активами тут не підійдуть (часті спекулятивні операції на ринку з метою отримання максимального прибутку за короткий строк). Тут слід застосовувати стратегію довгострокового інвестування, відповідний підхід до оцінки якості, надійності та вартості активів.

З огляду на це складовими КУА, яка управляє пенсійними активами, повинні бути:
• прозорий процес інвестування;
• власна інформаційна база даних;
• методики аналізу емітентів і банків, адаптовані до особливостей українського ринку;
• безперервний процес моніторингу активів – емітентів, цінні папери яких містять активи, та банків, що в них знаходяться депозити фонду;
• система управління портфелем активів як єдиним цілим.

Для якісної реалізації всіх цих складових потрібна фахова команда висококваліфікованих інвестиційних керівників, аналітиків, юристів та інших фахівців фондового ринку.
Дефіцит кваліфікованих кадрів, які мають досвід і розуміють специфіку управління пенсійними активами, є одною з основних проблем у діяльності КУА.

Окрім цього, можна виділити такі найбільш актуальні проблеми, які постають перед компаніями з управління пенсійними активами:
• вимога проходження лістингу цінними паперами, які можуть бути включені до активів НПФ;
• проблеми оцінювання вартості активів НПФ, зокрема оцінювання вартості облігацій.

Після того як набули чинності нові правила проходження процедури лістингу цінних паперів українських емітентів, виникли такі проблеми:
• значно скорочується перелік цінних паперів, які можуть бути включені до активів НПФ;
• зростають ризики надійності активів НПФ;
• створюються умови для штучного підвищення попиту на цінні папери, які пройшли лістинг;
• створюються нерівні умови для компаній, які управляють активами НПФ, і компаній, що управляють активами ІСІ.

Компанії з управління пенсійними активами ще перед тим відчували дефіцит якісних інвестиційних інструментів. Заборона придбання облігацій під час їх первинного розміщення значно звузила перелік доступних для придбання паперів і великою мірою зменшує прибутковість інвестування в них. Введення нових умов проходження лістингу створює нові труднощі.

Нові умови проходження процедури лістингу цінних паперів українських емітентів аж ніяк не покращують якості інвестиційних інструментів і не розширюють їхнього кола, а в майбутньому можуть призвести до втрати частини вартості активів недержавних пенсійних фондів.

Окремо слід відзначити, що ліквідність облігацій визначається передусім умовами дострокового викупу та погашення, а також фінансовим станом емітента та його здатністю виконувати всі зобов'язання стосовно випуску облігацій, і лише після цього - кількістю операцій, здійснених на фондовій біржі.

Крім того, методологічно неправильним є введення в умови проходження процедури лістингу обмеження щодо обсягу емісії облігацій.

Обсяг емісії не характеризує надійності і платоспроможності самого емітента. Невеликий обсяг емісії не вказує на те, що облігації погані. Емітент може залучати стільки засобів, скільки йому необхідно для реалізації своїх проектів. При цьому емітент не зобов’язаний робити один великий за обсягом випуск облігацій. Дотримуючись своєї фінансової політики і зважаючи на потреби у фінансуванні в той чи інший період, емітент може поділити потрібну йому суму на декілька емісій облігацій, меншого обсягу, з різною датою випуску.

Нові правила передусім зачіпають діяльність недержавних пенсійних фонів і страхових компаній. Діяльність компаній з управління пенсійними активами і страховими резервами значною мірою ускладнює формування ажіотажного попиту на цінні папери, включені до лістингу, що, без сумніву, призведе до ще більшого зменшення прибутковості інвестування в облігації і спекулятивного зростання цін на акції.

Іншою актуальною темою є питання оцінювання вартості активів, зокрема оцінювання облігацій.

Згідно з чинним законодавством, облігації українських емітентів, які пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі, оцінюються за ціною останнього зареєстрованого договору, який одночасно відповідає таким вимогам:
• ціна договору повинна знаходитися в діапазоні між найвищою пропозицією на купівлю та найнижчою пропозицією продажу у день здійснення договору. При цьому сума договору повинна становити не менше ніж 10 тис. гривень;
• термін виконання договору повинен становити не більше від 30 календарних днів, які передують дню здійснення оцінки;
• загальний обсяг договорів за 30 календарних днів, які передували дню здійснення оцінки, повинен становити не менше ніж 100 тис. гривень.

З огляду на низьку ліквідність ринку цінних паперів України в цілому і невелику кількість ринкових операцій з облігаціями зокрема, цю методику використовувати не слід. Використання цієї методики в умовах українського ринку цінних паперів зумовлює регулярне заниження або завищення оцінної вартості відсоткових облігацій. Стосовно деяких облігацій договору не укладали понад рік. Це призводить до того, що вартість оцінювання цих облігацій залишається незмінною весь цей час, що суперечить самій суті облігацій як боргових інструментів з певними параметрами обігу і ліквідності.
Враховуючи все вищесказане, вважаємо за необхідне для оцінювання вартості відсоткових облігацій використовувати методику, яка базується не на цінах ринкових договорів, а на таких параметрах випуску облігацій як номінальна вартість облігації, процентна ставка купону та дата виплати купонного доходу і дата погашення облігації.

Джерело: http://www.vseswit.com.ua